Про спілку
Новини
 Прес-релізи
 Публікації
 Анонси подій
Фестивалі
Кінозали
Відпочинок
Законодавство
Нагороди
Контакти
 
 
Зніми собі фільм
13.11.2013 | Публікації
 
Ганна Касіч, "Хрещатик"




Аматори створюють новий імпульс для розвитку кінобізнесу

Кіно не випадково колись було назване наймасовішим із мистецтв. Але якщо раніше публіка вщерть наповнювала кінозали, то нині дедалі частіше глядачі воліють самі собі знімати фільми, на власний смак. У таких проектах вони і режисери, і оператори, ба, навіть актори. Новий тренд кіномистецтва набуває розмаху, а для небагатих країн, де бракує коштів на підтримку кіновиробництва, стає своєрідною путівкою бодай на фестивалі. А фестивальний успіх — це "маячок" для інвесторів. То може українцям варто "піднажати" на аматорське кіно?

Великі гроші для великого кіно

Кіно у нас розвивається, попри всі перепони. Незважаючи на те, що державні бюджети в Україні з року в рік дефіцитні, на кіномистецтво кошти виділяються постійно. На поточний рік Державному агентству з питань кінематографії виділено 141 млн грн, наступного року обсяги фінансування навряд чи будуть меншими. Цього вистачить, аби, за програмою виробництва і розповсюдження національних фільмів, надати підтримку більш ніж 100 проектам протягом 2013-2014 року. Також 18 вересня Верховна Рада внесла зміни до законодавства, ратифікувавши Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво, згідно з якими компетентним органом з надання статусу продукту спільного виробництва в Україні є Державне агентство з питань кіно. До цього відповідними повноваженнями було наділено Міністерство культури. Після того, як відповідний закон було підписано Президентом, Держагентство заявило про розробку нового законопроекту про кіно, котрий би впорядкував продюсерську систему та полегшив би роботу продюсерам в Україні. Можливо, підтримка вітчизняного кіно навіть у скрутні кризові роки виправдана, оскільки народ тяжіє до кіномистецтва. І якщо глядачам бракує українських картин, то вони не скаржаться, а знімають його самі. Та так, що беруть призи на міжнародних фестивалях.

Дешево, талановито і призерно

Останній приклад: українська дівчинка Дар'я Котелянець півторахвилинним мультиком виборола першу нагороду на Міжнародному фестивалі дитячої анімації. Витрати на анімашку "Оля-ля!" достоту ніхто не рахував, але, за приблизною калькуляцією, це вартість двох коробок пластиліну та, власне, відеогаджету. Тут можливі варіанти: від професійної камери (ціна необмежена) до камери у мобільному телефоні. Навіть за умови купівлі якісної любительської камери, комп'ютера та ліцензійних програм для обробки відео, витрати не перевищили б $2 тисяч. Тиждень роботи, який було затрачено на виробництво анімаційної короткометражки, не зараховується до витрат, адже нікому платити зарплатню не довелося, як і сплачувати за оренду офісу тощо. Але у таких низькобюджетних роботах помітніший талант "самих собі режисерів".

Різниця — у підходах

Незалежний режисер, співорганізатор Київського фестивалю трешевого кіно "Кінофронт" Дмитро Захарєвич, розповів "Хрещатику", що відносно нове явище поки що не має ємкої назви "одним словом", але вже зайняло помітне місце у кіномистецтві: "Це не зовсім правильно — називати таке кіно "аматорським" чи "любительським", оскільки люди можуть сприйняти як "гірше за якістю". Це було раніше, за часів СРСР — аматори, тобто рух такий. Аматорство і за технікою відрізнялося: спочатку була аматорська плівка 8 мм, потім 16 мм. А наразі техніка настільки розвинена, що за розмежування доцільно брати фінансовий чинник". Тож експерт радить називати таке кіно знятим людьми без професійної освіти і не вважає, що ці роботи гірші за професійні стрічки, хоча поки що технічно поступаються блокбастерам, та у художньому сенсі можуть сперечатися з "великим кіно". Пан Захарєвич вважає розвиток такого кінонапрямку своєрідною відповіддю на те, що стандарти професійної освіти не на всі 100 % відповідають сучасним вимогам, а багато хто з талановитої молоді просто не має фінансових можливостей навчатися за профілем: "Більшість людей отримують освіту не ту, чим надалі займаються. Якість продукту відповідна. Окрім того, в професійній кіноосвіті є такий нюанс: там людей "ведуть", вони звикли, що є команда, бюджети. А ті, хто хоче знімати кіно сам, навчаються самостійно. Це Інтернет, майстер-класи, фестивалі, де є однодумці, можна обмінятися досвітом, але процес вони вивчають та опановують з "нуля". Відповідно, це зовсім інший підхід".

Четверта робота — вирішальна

І витримують його люди, справді віддані кіно, які розглядають це не як хобі, а як серйозну справу, підтверджує фахівець: "Десь я читав, що для того, аби виростити одного олімпійського чемпіона, потрібно "пропустити" через тренування, відбір від 10 до 15 тисяч дітей. Так і в кіно. Я не можу навести точні цифри, але потрібно пропустити величезну кількість людей, аби залишилися ті, хто буде серйозно займатися цим. З нашого досвіду, зі 120-130 робіт на фестивалі десь 2-3 роботи є четвертими для групи однодумців. В Україні виникає десь 50-60 нових груп кожні 2-3 роки, котрі знімають своє кіно, до четвертої роботи доходить з них групи 3-4. Зазвичай перші роботи випадкові, друга знімається осмислено і вона, як правило, краща за першу. І от група знімає третю роботу, і тут намічається перелом, адже третя робота мало чим відрізняється від другої. Настає переломний момент: вони починають серйозно розмірковувати, тому що бачать: аби розвиватися, треба суттєво попрацювати над собою. Але якщо вони не кидають цю справу після третьої-четвертої роботи, у них розпочинається значний розвиток".

Прибутки у потенціалі

За словами Дмитра Захарєвича, мінімальні витрати на кінопродукт у таких людей склали 500 грн. Але очікувати на прибутки від малобюджетних картин, знятих людьми без професійної освіти, поки що зарано, хоча усе ще попереду: "Прибутків це заняття поки що не приносить, але є люди, котрі починають думати у цьому напрямку, і вони знаходять свої моделі. Наприклад, є група "Тотем" у Херсоні. Вони об'єдналися в організацію, отримали навіть юридичний статус і працюють з фондами, не лише українськими, але й зарубіжними, польськими, грузинськими, здобувають фінансування для своїх робіт". Іншим, також вдалим прикладом виходу альтернативного кіно на прибутковість, пан Захарєвич назвав Інтернет-шоу "Саботаж-ТВ" на відеоресурсі Youtube. "Там кілька передплатних каналів, проект невеличкі кошти приносить. Хоча не окуповується, але головне — спробувати. Кожен шукає свій шлях". Та у короткостроковій перспективі альтернативне українське кіно навряд чи принесе значні прибутки: "Запит на такі роботи є, в Інтернеті вони збирають десятки тисяч переглядів, отже, мають свою аудиторію. Для отримання прибутків треба шукати моделі фінансування малобюджетних проектів. І тоді все стане на свої місця: авторам буде за що жити, а глядачам буде що дивитись". Однак експерт зазначає, що хоч потенціал у малобюджетних картин і великий, але порівнювати їх із великобюджетними проектами некоректно, "адже це різні шляхи", хоча орієнтація звичного кіновиробництва на великі бюджети нерідко грає в "мінус", наприклад, у проектах із великими бюджетами ніколи не буде нових ідей, цікавих сюжетів, нових імен, все будується на опробовуваних прийомах через страх перед фінансовим провалом.

Кінотеатр не одного глядача

Добре спробувати себе у високому мистецтві. Але кожне відео має цільову аудиторію. Непогано зафільмувати щось для себе. Та навіщо змагатися з серйозним вартісним кіно? Тим не менше, рація у цьому є. Фактично глядачі за допомогою "маленьких екранів" показують, що вони хочуть бачити на великому "полотні". А хочуть вони бачити себе, улюблених, зі своїми проблемами, мріями, успіхами, життєвими історіями, бачити красу життєвої метушні і не бути пасивними споживачами того, що їм пропонують у кінотеатрах

КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ

Денис Масліков, гендиректор Асоціації продюсерів України
— Ми можемо запропонувати аматорам співпрацю тільки у тому випадку, якщо бачимо творчий потенціал. Наприклад, кінематографіст "засвітився" на якомусь фестивалі, потрапив у пресу, або його фільми набирають велику кількість переглядів на Youtube, його роботи часто коментують у соціальних мережах. Таке важко зараз не помітити, але поки що таких самородків не помічали. Приклад перемоги Дар'ї Котелянець якраз і говорить про такий підхід. Якщо дівчинка досягла таких результатів, цілком можливо, що вона стане професійним аніматором. Ми її помітили і готові допомогти професійно розвиватися. До слова, про комерційну складову любительського кіно. Чесно кажучи, у нас навіть професійне кіно не є бізнесом, воно існує переважно за рахунок державних коштів. Відтак і аматорське кіно у нашій країні не може бути індустрією. Якщо брати США, то там це давно сформований напрям: є любительське фантастичне кіно, пародійне, мультиплікаційне, є треш та інші. Проводиться багато фестивалів саме аматорського кіно. Деякі з таких кінематографістів потім потрапляють у професійне кіно, у кінобізнес. Але це відбувається там, де кіноіндустрія міцно стоїть на ногах.

Денис Ржавський, голова Української Кіно-Асоціації
— Любительське кіно цікаве насамперед тим, що з нього потім виростають талановиті режисери, актори, сценаристи. Цей процес надзвичайно важливий для розвитку національної кіноіндустрії, адже він посилює динаміку кінопроцесу — чим більше знімають фільмів, тим більш цікавим, професійним, хвилюючим стає кіно. І тим більше його цінує і любить глядач. Це одна зі сфер, де кількість неминуче переходить у якість. Сьогодні важко сказати зі 100 % гарантією, наскільки прибутковим стане певний фільм, базуючись лише на кошторисі виробництва. Певною мірою це все ще актуально для масового кіно, для Голівуду, блокбастерів. Але ми всі бачимо, як незалежні картини виграють нагороди на кшталт Оскару та потім зривають "банк" у прокаті при мінімальній вартості самого продукту. Умовно кажучи, сьогодні в YouTube людина, яка зачепить глядачів по іншу сторону екрану "за живе", зможе заробити більше, ніж на 2-3-х фільмах, які виходять в широкий прокат.

До списку
 
 
 
 © Design Space-Inform