Про спілку
Новини
Фестивалі
Кінозали
Відпочинок
Законодавство
Нагороди
Контакти
 
 
23.09.2012
Журі гільдії кінокритиків Росії присудило приз фільму „ТойХтоПройшовКрізьВогонь” Михайла Іллєнка на ХХІ Відкритому фестивалі країн СНД, Латвії, Литви та Естонії
 
Сергій Тримбач (Анапа, Росія)



Режисер Михайло Іллєнко в Анапі, на фестивалі "Кіношок"

В Анапі завершився ХХІ Відкритий фестиваль країн СНД, Латвії, Литви та Естонії. Головний приз фестивалю журі, очолюване письменником Владіміром Войновичем, присудило узбекській картині „Небеса – моє пристанище” режисера Аюба Шахобіддінова. Приз за кращу режисуру у грузина Зази Урушадзе („Опікун”), за кращий сценарій – в естонців Міхкеля Ульмана і Пеетера Сімма, останній ще й режисер стрічки „Самотній острів”. Кращим актором визнали Владіміра Свірського із фільму „В тумані” Сергія Лозниці, кращою актрисою названо литовку Яніну Лапінскайте (фільм „Замок поснулих метеликів” Альгімантаса Пуйпи). Фільм Алєксєя Балабанова „Я теж хочу” отримав нагороду великого журі за операторську роботу Алєксандра Симонова, а також приз журі кінопреси, акредитованої на фестивалі. А журі гільдії кінокритиків Росії присудило свій приз фільму „ТойХтоПройшовКрізьВогонь” Михайла Іллєнка з формулюванням „За поетичну магію і магічний реалізм”. Іллєнко отримав і спеціальний диплом великого журі.

Переможцем конкурсу короткометражних фільмів під назвою „Границы шока» став фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького „Ядерні відходи”. У конкурсі спільних проектів перемогли „Змішані почуття”, де автором сценарію киянка Наталя Ворожбит.

Як це часто буває вердикт журі виглядає доволі суперечливо. За моїми особистими враженнями найбільші симпатії фестивальної публіки викликали фільми „Опікун” грузина Зази Урушадзе і „ТойХтоПройшовКрізьВогонь” українця Михайла Іллєнка. Навіть доволі прискіпливі московські критики і журналісти, не кажучи вже про кінематографістів різних країн, усі фестивальні дні говорили компліменти на адресу фільму Іллєнка. Відтак виглядало цілком ймовірним отримання ним одного із фестивальних призів. Не сталося, на жаль.

Заза Урушадзе приз усе ж отримав. Герой фільму „Опікун” Гогліко (Михайло Месхі) повертається в Тбілісі, відбувши 16-річне тюремне ув”язнення. І потрапляє у світ, який говорить мовами, що видаються Гогліко замало не іноземними... Проблеми навколишнього соціуму герой прагне здолати добротою. І навіть ціною власного життя. На диво світлий фільм, який щемливо нагадав стрічки і героїв недавнього минулого.

Усі чекали на новий фільм Алєксєя Балабанова „Я тоже хочу”. Нещодавно відбулася його світова прем”єра на фестивалі у Венеції. В Анапі відбувся перший, здається, показ в Росії. На жаль, у мене особисто враження дещо прикрі. Надто лобово і надто просто. Четверо людей їдуть в зону, посеред якої церква. У ній дарується щастя тим, хто наважується приїхати туди. А щастя хочуть всі (звідси й назва стрічки). В тому числі й кінорежисер, роль якого зіграв сам Балабанов (на моє запитання, чи так це було і в сценарії, він відповів ствердно).

На прес-конференції режисера запитали, чи не бентежить його схожість із знаменитим фільмом Андрєя Тарковського „Сталкер”? Ні, зовсім не бентежить, відповів Балабанов. Бо він вважає ту стрічку примітивною („гайки якісь кидають...”). На ще одне запитання, чому бажання щастя кінорежисера у фільмі не задовольняється, відповідь була такою: „бо багато фільмів поганих зробив”. І після паузи: „я говорив про себе”.

19 вересня на фестивалі відбулася дискусія на тему „Національне кіно в глобальному світі. Фестиваль „Кіношок” як мультикультурний проект”. Модератором розмови був автор цих рядків. Говорили письменники Андрєй Бітов та Владімір Войнович, кінорежисери Алі Хамраєв, Ходжакули Нарлієв, Аяз Салаєв, Олександр Єфремов, Іраклій Квірікадзе, Сергій Азимов, критики Ганс Шлегель (Берлін), Леонід Павлючик, Віктор Матізен, Катерина Тарханова, віце-президент та генеральний директор фестивалю актриса Ірина Шевчук... Дискусія точилась навколо проблеми глобалізації, її негативних (здебільшого йшлося про це) та позитивних сторін. Висловлювалася тривога щодо подальшої долі „Кіношоку”. У фестивалю, який нині є єдиним, що збирає докупи кінематографістів з усього пострадянського кінопростору, можуть виникнути проблеми із фінансуванням... Вирішили, зокрема, звернутись до керівництва Росії з проханням продовжити підтримку „Кіношоку”).

Яскравим був виступ Михайла Іллєнка. „Нас порятують, - сказав він,- не уряди, а черги в кінотеатрах на наші фільми. Нас порятує любов глядачів...”.

До речі, цю любов нині особливо активно відвойовують в Узбекистані (понад 80 повнометражних фільмів щороку, більшість яких є малобюджетною і окупною, ба навіть прибутковою) та Киргизії, де так само пішли шляхом активного продукування невеликих за бюджетом, одначе великих за кінопрокатним збором фільмів.

Цікавою видалася програма Omnibus, яка зібрала ретроспективу кіноальманахів з Росії та інших країн. В її рамках відбувся і показ кіноальманаху „Україно, гудбай”, який представив один із продюсерів проекту Ігор Савиченко. Це був реалістичний полюс ретроспективи. А на іншому – казахський альманах „Серце моє – Астана” (Єгор Михалков-Кончаловський, Алєксєй Голубєв та інші), новели якого об”єднані навколо нудотно гламурного образу казахстанської столиці. Та й усі фільмові оповідки виконані в режимі повної безконфліктності і того ж гламур-муру...

В конкурсі короткометражних стрічок під назвою „Границы шока” взяли участь українські фільми „Метелик” Максима Буйницького та „Ядерні відходи” Мирослава Слабошпицького. Останній справив на мене доволі сильне враження, й відтак приз цілком заслужений. Мінімімалізм щодо виражальних заходів (у картині немає жодного діалогу) і максималізм у змістовній площині: ядерна зима уже надійшла, і підморожено насамперед сферу почуттів...

До списку
 
 
 
 © Design Space-Inform